Українська технократія не претендує на такі химери як об'єктивність та “нейтральний безсторонній аналіз”. Натомість, будучи сучасним втіленням Ідеї Нації, українська технократія базується на упередженості на користь української нації, доповнюючи класиків українського націоналізму технократичною волею до влади української нації над технологіями.
Українська технократія не претендує на такі химери як об'єктивність та “нейтральний безсторонній аналіз”. Натомість, будучи сучасним втіленням Ідеї Нації, українська технократія базується на упередженості на користь української нації.
Якщо ж якась ідеологія претендує на “об'єктивність”, "нейтральність" та “неупередженість” - вона втілює в собі антиукраїнський псевдораціоналізм. Адепт такої ідеології, навіть будучи генетичним українцем, не стане на бік української нації, бо ця позиція суперечить "об'єктивності" та "нейтральності". Це, зокрема, стосується і комунізму, і лібералізму, докладніше розглянутих в розділах 1.3 та 1.4. Натомість, українська технократія в своїй основі базується на ідеологічному доробку класиків українського націоналізму, доповнюючи їх технократичною волею до влади української нації над технологіями.

Дмитро Донцов — ідеолог українського всеохоплюючого (інтегрального) націоналізму початку-середини минулого століття. За його визначенням, нація — це не лише етнічна, мовна та культурна спільнота, а ще й воля творити щось спільне.
Така повинна бути наша національна ідея: всеобіймаюча, виключна, яскрава, якої гаслом є не спочинок і уживання, лиш акція і воля до влади над відірваними засадами, над чужою ідеєю, над власним окруженням, над «обставинами», над усім часовим і поодиноким. Лише та ідея виведе нас зі стану провінцій, лише вона сполучиться з тим штосом, без якого мертва всяка ідея.
Таке формулювання ідеально підходить і для національної ідеї нашого століття, адже Донцов в часи української державності 1917-21 бачив проблеми, схожі на проблеми нашого часу. Тоді, як і зараз, чимало українців вірили в псевдораціоналістичні химери лібералізму та соціалізму, які ставили їх поза контекстом української національної ідеї. Ідеологи та адепти псевдораціоналістичних ідеологій полюбляють говорити мовою “розуму”, “здорового глузду”, “науки” та “об'єктивної істини”, що особливо лестить інтелігенції, тобто людям, які вважають себе розумними. Але на практиці псевдораціоналістичні ідеології ведуть до найвідвертішого ідіотизму - значно гіршого, ніж можна було б очікувати від людей просто неосвічених.
Україна в 1917-21 програла війну з більшовизмом. В поразці тих визвольних змагань Донцов винив псевдораціоналізм, зокрема, пацифізм та гуманістичну “драгоманівщину”, які відібрали в значної частини українців волю до збройної боротьби за українську націю. Віра в “поступ” (прогрес) в складі демократичної або соціалістичної Росії чи взагалі у “всесвітянство” (космополітизм) дезорієнтувала українську інтелігенцію, через що українською владою стали соціалісти Грушевський та Винниченко. Вони, заколисуючи пильність українців мовою “розуму”, зробили відверто суїцидальну з точки зору української нації дурість: розпустили дивізії, готові воювати за Україну, і тим самим фактично здали країну більшовикам. Але з точки зору соціалістичного псевдораціоналізму це була не дурість, а навпаки - мудрість.
Те, що Грушевський та Винниченко вважаються в сучасній Україні героями, а не зрадниками та злочинцями, свідчить про те, що й зараз Україні бракує справжнього, інтегрального, всеохоплюючого націоналізму в дусі Донцова. Людей, які називають себе українськими націоналістами, але обмежуються виключно історичною реконструкцією та сентиментальною романтизацією героїчного минулого, важко назвати інтегральними націоналістами.

Важко назвати інтегральним націоналістом сучасності того, хто поза розглядом залишає такі нагальні питання сьогодення як індустріальний потенціал, науково-технічний прогрес, роль людини в технологічному суспільстві з прогресуючою автоматизацією, космічний вектор експансії національної держави та проривні технології, які докорінно змінюють правила гри як у прямій війні, так і в індустріально-технологічній конкурентній боротьбі держав та націй. Ті, хто називають себе “націоналістами”, але при цьому заперечують необхідність космічної експансії — віддають космос Ілону Маску на пару з китайцями.
Ті, хто називають себе “націоналістами”, але при цьому заперечують необхідність досягнення безсмертя через технології — хочуть бачити українців простими смертними, а не першою нацією безсмертних підкорювачів космосу. Націоналіст не може бути проти української технократії, якщо він справді націоналіст.
Невід’ємна складова сучасного українського націоналізму у вигляді української технократії – технократична фантазія та винахідливість. Українці першими почали масово застосовувати дрони на фронті, і зараз вся військова наука світу переписується під нашу війну. Але через те що це була лиш низова ініціатива військових та волонтерів з обмеженими ресурсами, а не держави в цілому – ворог мав достатньо часу щоб оцінити ефективність нашого винаходу на полі бою, скопіювати його, централізовано масштабувати виробництво та обернути проти нас же.
Щоб мати перевагу над ворогами, які в рази переважають нас територією, населенням та економікою – недостатньо однієї лиш низової волонтерської ініціативи. Українська нація має стати найвинахідливішою нацією людства. Технократична модернізація України має стати справою не лише волонтерів, а й всієї політичної еліти, починаючи з найвищого державного керівництва. Той самий Дмитро Донцов наголошував на необхідності приходу до влади еліти, і в сучасних умовах вона має бути українською технократичною елітою нового покоління.
Важливим недоліком чималої частини українських патріотів є хибний підхід до мовного питання. В Україні, попри впевнений поступ української мови, ще є чимала частка українців, які в побуті розмовляють російською. Це не причина надавати російській мові офіційний статус. Але різке протиставлення україномовних та російськомовних українців розпалює внутрішній конфлікт всередині нації. Штучне розпалювання внутрішнього конфлікту за ознакою мови вигідне в першу чергу Росії та іншим зовнішнім ворогам української нації.
Мені довелось спостерігати показову сцену. На зупинці, в очікуванні автобуса, стара бабуся українською мовою відстоювала СРСР, а молода жінка російською сказала, що їй 40 років, СРСР вона пам’ятає і Леніна та Компартії їй не треба. Отже, мовне питання з точки зору української технократії є другорядним. Російськомовний українець так само може бути українським технократом, як і україномовний. Воля творити щось спільне не так сильно залежить від мови як від ідеології. Українська мова неминуче стане єдиною мовою української нації, але лиш за умови, що Україна буде технологічною наддержавою.
Наразі проблемою для української мови є не лише російськомовність, а й те, що знання англійської мови в Україні та світі цінується значно більше, ніж знання української. Батьки віддають дітей на курси англійської, знання англійської практично обов’язкове для наукової кар’єри, без знання англійської не будуть доступними великі обсяги наукових праць. Іноземні наукові матеріали нам необхідні через те, що Україна не випереджає закордон в ключових галузях науки та техніки, а головне — тому що не веде власну політику технократичної модернізації. Через відсутність технократичної суб’єктності українська наука змушена плисти за “трендами”, заданими з-за кордону. І не лише наука, а й суспільство в цілому.

По суті, механізм занглійщення зараз такий самий, як в радянські часи - механізм зросійщення. В радянські часи українська мова була “мовою села”, в той час як отримати престижну професію, не переходячи на російську - було неможливо. Хочеш стати інженером, фізиком-ядерником, академіком, космонавтом - розмовляй російською, а з українською мовою - в колгоспі гній за коровами лопатою греби. Так само й зараз: хочеш заробляти тисячі доларів, працюючи айтішником в стартапах і коворкінгах - вчи англійську, а з однією лиш українською мовою - житимеш від зарплатні до зарплатні, якої ледве вистачатиме на їжу та комуналку. Англійська зараз - це мова кар'єри та грошей, як російська в радянські часи.
Навіть для того щоб отримати в Україні науковий ступінь - треба скласти іспит з англійської мови. Для певних категорій держслужбовців знання англійської є обов'язковим навіть на рівні закону. Не хочеш розмовляти жодною мовою крім української - не станеш ані вченим, ані держслужбовцем. Ду нот спік інгліш - йди в двірники. Що це як не державна політика нав'язування чужої мови, подібна до зросійщення українців в СРСР?!
Особливо показовою є реклама курсів англійської мови в сумській маршрутці. Зображений на ній хлопчик "мріє" стати не українським технократом, а журналістом американського видання. Навіть якщо він не емігрує, а працюватиме на американське видання в Україні - він просуватиме потрібні спонсорам-чужинцям ідеологеми, такі як ЛГБТ, екошиза, "крайня необхідність" завезти до України кольорових мігрантів чи то "вільний ринок", на якому іноземний капітал може скупити що хоче на відміну від доведених до злиднів українців (докладніше далі, в розділі 1.4). Особливо показово, що знизу на цій рекламі видно логотип Міністерства освіти України, отже це не просто дурнувата реклама приватної контори, а прояв саме державної політики занглійщення української молоді та заохочення її працювати на пана-чужинця, а то й емігрувати. Політики антиукраїнської та антинаціональної!
Патріотизм сучасності — це не лише знання мови, вишиванки та співи з танцями.
Націоналізм сучасності — це не лише історична реконструкція та вшанування пам’ятних дат і особистостей.
Націоналізм сучасності — це воля творити українську технологічну наддержавність. Такі надлюдські прагнення, як безсмертя, засвоєння космосу та підкорення мікросвіту є надійною запорукою від меншовартості та поклоніння панам з-за кордону — головних вад українців, які століття за століттям перетворюють перемоги української нації на поразки.